Вечірній смуток одурманив очі,

І серце з розумом нарізно розійшлись.

Які чарівні ці зимові ночі,

Де небо і земля на мить злились.

Розсудливість ми у кутку залишим,

Ми приспимо, її до ранку хай мовчить.

Розкажемо про все таємне в тиші,

Ця ніч нам здасться як коротка мить.

В буденності нам цього бракувало,

Не вдосталь тих розмов пустих.

Як щирості, відкритості як мало,

Як мало доброти в устах крихких .

Відважності краплину ми хильнемо,

Ми прошепочемо, у темряву слова.

За руки взявшись в пелену підемо ,

Нікому більш не скажемо - і не дарма!

Мошук О.